Люба Вовк

Интересные сайты

Посетители

Календарь

<
Апрель 2014
>
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Подписка

E-mail: 

Оцените мои стихи

Результаты опроса
Топ комментаторов

filatr-best Леньский Байховонсович
Комментарии: 3
kuro4chka Люба Вовк
Комментарии: 2
pontiacgrandam андрей кушнир
Комментарии: 1
Другие сайты

gtarmod моды на гта са
xjustx geimbaster
sd56 c.s1.6 clan sm~12
bolegd Олег Бурман
fondchyta Возвращение
Комментируемые записи

МОЇ ВІРШІ
Комментарии: 2
Детские стихи
Комментарии: 1
Українські художники, пис...
Комментарии: 1
ДЛЯ ЛЮБИТЕЛІВ ІСТОРІЇ
Комментарии: 1
Стихи
Комментарии: 0
Вернуться на главнуюЛюба Вовк / Страницы / Стихи, вышивка, село Волошновка, выпускной бал / МОЇ ВІРШІ

МОЇ ВІРШІ

4.00 (3)

Дощу! Дощу! Земля просила,
І тріскалась, і голосила.
Стогнали тихо корінці,
Від спраги в'янули в руці.

О Небо! Накінець почуло!
Із хмар відром води линуло,
Потопом ринуло в поля,
Щоб напоїлася земля.

І ллє, і ллє! Гуркоче громом.
Молили ж ви! Беріть потому!
І мокнуть у калюжах сірих
Ростки пшениці підіпрілі.

Хоч затуляй діру із неба.
Вже нам не треба! Нам не треба!
Хай сонце вийде хоч на хвильку,
Осушить гірку і долинку.

-    Ну що ж ви, люди, треба знати,
Що у природи вам благати.
Прислів'я давнє нагадає:
Ой, не дощу проси - врожаю

Ми не святі

Як соромно буває у житті
За вчинки ті, що не завжди красиві,
За ті слова жорстокі чи брудні.
І ми прощення не завжди просили.

Якби то завжди зважував усе,
Якби ж то мудрість тільки керувала!
А інколи бувало - понесе,
І вже ми дружбу щиру поламали.

Бо не святі ми янголи були.
І помилялись, і на зло чинили.
Ми вчились жити, вже коли жили,
Й прощали ми, й жаліли, і винили.

Життя прожить - не поле перейти.
І ми лиш люди з вадами простими.
Над нами нахиляються світи,
А ми йдемо дорогами земними.
 
   *     *   *

Молочні тумани осені
Вкрили дороги, поля, дерева,
Молочні тумани осені
Прогляду нам не дають.
 
Темнота поборола вечір,
Темнота поглинула небо.
Сумно. Мрякітно. Але весело
Я до себе додому йду.

Я лечу через всі перепони,
Обминаю грязюку мокру.
Знаю, ти вже, напевно, вдома,
І зустріну твій рідний погляд.

Серце стукотом озветься
На легкий дотик рук випадковий.
Що мені тих калюж озерця,
Якщо душ наших злет веселковий!
 
 *   *   *

Намалюю барви осені
В себе на стіні,
Щоб ночами місячними
Не спалось мені.
Сивина у скроні стукає,
Зморшки від чола.
Що ж іще залишилось?
Молодість пройшла.

Місяць посріблив усе
І таке сказав:
- Ще життя попереду
І багато справ.
Сивина у скронях-
Мудрості печать.
Роки відступають,
Як серця горять.

Утоплю печалі давнії
В місячнім вікні.
Нагадаю собі щастя
В рідній стороні.
   *   *   *
  *   *   *
Плакали печалі,
Гілки дерев гойдали,
Плакали-тужили,
Я їх відпустила.
І взяла я сили
З теплої землі,
І Христос надію
Дарував мені.
Знову народжусь я
З попелу розрухи,
Наберу у груди
Сонячного духу.
Понесу я в серці
До людей любов.
Що я подарую -
Те вернеться знов!

 

 

Дума про землю

 

Земля українська! Ти наша мати.

Всіх ти зростила - і брата, і ката.

Орди поганські тут ген кочували,

Били, топтали тебе, плюндрували.

 

Але тільки здавна вже  так повелося,

Що нам, українцям, без поля не йшлося.

Тебе ми любили, тебе ми кохали,

І між собою тебе розділяли.

 

Чорна, мастка, ти родюча на диво,

В шатах весняних лежиш ти , красива.

Хліба просили - хліба давала.

Ти і Європу усю годувала!

 

Настало двадцяте буремне століття,

І почалися нові лихоліття.

Брат став на брата, сват став на свата,

Кров'ю поїли і в будень, і в свята.

 

Нарешті скінчили. Нарешті вже тиша.

І сіють, і жнуть. Вітер жито колише.

І ніжно отак колосочки шепочуть,

Радіють і сонцю, і теплій ночі.

 

Але що це сталося, що відбулося,

Чому не радіє вже більше колосся?

Чому коло хати згорьована мати,

А діток немає - прийшлось поховати?!

 

Земля не могла ну ніяк зрозуміти,

Чому попід тином голоднії діти,

Чому врожаї зернових все зростають,

Селяни ж померлих сотнями ховають.

 

Все більше в могили несуть, щоб приймала.

Вона ж бо родила! І все віддавала.

Чому це від голоду мруть всі, як мухи?

Де ж хліб той поділи, що взяли у руки?

 

Земля ж бо не чула, земля ж бо не знала,

Які розпорядження в Центрі приймали,

Як ті розпорядження долі вершили,

Як голодом нашу Вкраїну душили.

 

А потім, хто вижив, боялись згадати,

Мовчали, бо скажеш - так будуть карати.

За ті колоски, що на полі збирали,

Щоб вижити якось, - у тюрми саджали.

 

Минули роки. Зарубцьовані рани.

Уже на полях трактори і комбайни.

Розквітли міста. Відродилися села.

Життя більше стало стрімке і веселе.

 

Та знов почалася війна та проклята,

Що рвала снарядами землю на шмати,

І бомбами так ізгори молотила,

Що ями земля півстоліття носила.

 

Усе перетерпіли. Все пережили.

Побитих сховали, від горя тужили.

Та наш український народ роботящий

Піднявся з руїн. Стали жити ще краще.

 

Та криза настала років дев'яностих,

Коли виживати було всім не просто.

Мільйонами нам зарплатню всім платили,

А землю свою обробить не зуміли.

 

Була бур'янами поросла, забута.

Та скоро минула пора оця люта.

Вже власники нові тепер походжають.

Не люблять її, тільки гроші збирають.

 

У наші чудові часи та заможні

Стоять сільські хати, сумні і порожні.

Стоять у садках запустілих хороми

Покинуті людом, не треба нікому.

 

Для кого село - екзотика,

Для кого село - це пісня.

Для мене село - життя моє,

Буденне і урочисте.

Я вірю - відродиться рідне село,

Любові й натхнення мого джерело.

Пісні заспівають від хати до хати

Про рід український, про Землю багату!

 

Ветеранам

Із дощами змішалися сльози гіркі,

І болять недолічені рани.

Ледве ноги несуть, поодинці ідуть,

Поодинці ідуть ветерани.

 

А були ж молодими ви в давні роки,

І пішли захищати Вітчизну.

Скільки вас полягло! Ну а ті, що прийшли,

Зупинили колись силу грізну.

 

Стоять вони сиві.

На плечі їм давлять літа.

І зоряний шлях перед ними

Простягся у вічність.

Хай їхня дорога

Була нелегка і крута,

Та шлях цей пройшли вони з честю,

Не втративши гідність.

 

Гриміли громи страшної війни.

І плакали вдови, діток обіймаючи.

І сироти множились щодоби,

Лягали солдати, поля орошаючи.

 

Будь вона проклята, днина тяжка!

Юність мільйонів пройшла попід кулями.

В землю вгризались, лягали під танк...

А ми їх забули, а ми все забули!

 

 

 

 

Роменщина

 

Моя Роменщино свята!

В потоках сонячного світла

Садами яблунь ти розквітла

І лічиш сивії літа.

 

Сула, мов стрічка голуба,

Несе свої спокійні води

З тих пір, як древнії народи

Селились по твоїх горбах.

 

А сонце гріє, як завжди.

Пройшли роки, тисячоліття.

Бої гриміли й лихоліття,

Але ти піднялась з біди.

 

Моя Роменщино! Твій люд

У праці здобуває славу,

Будуючи свою державу,

Благословляє щастя й труд.

 

Над Сулою.

 

Там, на горі, над гордою Сулою

Піднявсь Ромен із сивини віків.

Він Русь від печенігів закривав собою,

І знав він волю славних козаків.

 

Хлюпочуть хвилі в річці заворожено,

Бо бачать в висі куполи церков.

Мов Київ, тільки зменшений, запрошено,

Сюди на Слобожанщину прийшов.

 

Роменський краю! Славен ти в віках!

Тут волелюбні скіфи кочували,

Тут гітлерівців били у лісах,

Шевченка тут на ярмарку приймали.

 

Мої роменці! Щастя Вам в житті!

Піднімем край із запустіння круговерті,

Бо маєте Ви руки золоті,

Серця в Вас щирі, а душа - безсмертна!

 

Ромеський край

 

Заснуло поле за рідним селом,

Колише вітер дерева голі.

Скриплять віконниці за вікном,

І білим снігом покриті гори.

 

Нехай не гори - лише горби,

Що так зіпнулися понад Сулою.

Мов стали коні тут на диби,

Що вправні скіфи вели з собою.

 

Тисячі літ вже вони стоять.

І вісне сонце їх оживляє.

Суворі зими їх побілять,

Весняні трави озеленяють.

 

Роменський край, ти моя любов,

І вічна радість, і щира ніжність.

З доріг далеких вертаю знов,

І зберігаю тобі я вірність.

 

Коли свою долю вибирала

 

Коли свою долю вибирала,

Чималенько дров я наламала.

Ниточку до ниточки в'язала,

Чорне й біле розполосувала.

 

Ну чому ж я не хотіла знати,

Що лиш біле треба вибирати?

Я ж намудрувала, щоб красиво,

Й не просила в Бога, щоб щасливо.

 

А тепер життя своє дивлюся

І то плачу гірко, то сміюся.

Лиш одне мене тепер втішає,

Що за чорним - біле наступає.

 

Творю свою долю.

 

Творю свою долю своїми руками.

Зберу крихти знань, що поміж віками,

Пофантазую з зірковим насінням,

Візьму у долоні і в землю посію.

 

Проростай, моя доле, здоров'ям до старості,

Любов'ю великою, щастям і радістю.

Щоб не була у житті одинокою,

І щоб були мої мрії високими!

 

 *   *   *

Зажерливий ще більше хоче мати.

Що йому люди! Більше б узяти!

Та ще чужого! Та ще обдурити!

Хіба ж по правді він може жити?

 

І не боїться з небес він Бога

Ані рідного, ані чужого.

В розкоші купається і сміється.

Та жодна сльозинка йому не минеться!

 

По головах людських ходить не смійте!

Чужому горю не радійте.

Бог милостивий, Бог прощає,

Але Він також і карає!

 

*   *   *

 

Буря

 

Вітер вив, ревів, метався,

І за верхівки дерев хватався.

Тіпав сердито, згинав у пояс,

І хмари кидав на ліс, на поле.

 

Густою щіткою дощ хльостав.

Бив-вибивав барабанним дробом.

І грім у небі десь гоготав,

І цілив блискавки, ніби бомби.

 

Стадо корів у яру стояло.

Пастух присідав під дощем налякано.

А буря рвала, буря метала.

Що їй корови! Бурі однаково.

 

Вчительці.

             Моїм вчителям присвячую

 

Моя старенька вчителько, прости.

Ти ще жива, а я не шлю листи,

І на великі свята не вітаю,

Але тебе я завжди пам'ятаю.

 

Ось входиш, енергійна й молода...

З тих пір вже збігла не одна вода.

Але для мене ти завжди красива,

Хоч нині в зморшках і волосся сиве.

 

Пізнала ти біду, і тугу, й горе.

Була тяжкою повоєнна доля.

Але я часто згадую про те,

Яке ж ти мала серце золоте.

 

Хоч трохи запізно, та я тебе вітаю.

І пам'ятаю, завжди пам'ятаю,

Як нам у душі ти добро вкладала.

Недаром стежку й я твою обрала.

 

Бажаю щастя я тобі й здоров'я,

Щоб ти була оточена любов'ю.

Мене ж ти, мудра вчителько, прости.

Про тебе згадку буду я нести.

 

 

 

Я СЛОВ'ЯНСЬКИЙ КРАЙ ПОРАДУЮ

 

 

 

Я слов'янський край порадую,

Заквітчаю синю райдугу.

Я житами землю вишию,

Вкину зелень від сосни.

Щоб жилося людям весело,

Щоб сміялись діти веснами, щоб злітали в небо посмішки

Та весільнії пісні.

 

Україно, край щасливих

мрій,

Моя рідна сторона.

Край квітучих трав, трелів

солов'їв,

Моя доля чарівна.

 

З глибини віків лелекою

Прокричу слова далекії,,

Запрошу до праці щирої,

Вкину зерно на добро.

Щоб не знали люди голоду,

Щоб любов не тільки змолоду,

Щоб збувались думи славнії

І п'янили, мов вино.

 

*  *  *

 

ЗАХОДЬТЕ, ГОСТІ МИЛІ

 

З далекої дороги

Присядьте, гості милі.

Я вам на стіл поставлю,

Чим можу, пригощу.

Від щирої розмови

Мої зміцніють крила,

І радість серце гріє,

Бо я вас так люблю.

 

Приспів:

А гостям ми завжди раді,

Хай приходять до нас на

Свято.

Хай вина рікою ллються

І люди живуть багато.

Хай ломиться стіл святковий

Від печива і салатів.

Запрошуєм, гості любі,

Заходьте до нас на свято.

 

Хорошими вістями

Зі мною поділіться,

Як жить мені, порадьте

І в радість, і в біду.

Від вашої поради

Хай заіскряться лиця.

Всю ніч аж до світанку

Я з вами проведу.

 

 

 

 

 ЗЛІТАЙТЕ

 

Ми самі собі поставили

Собі перепони,

Боїмось дістатися

Понад хмари ввись.

 

Ходимо під важелем,

І собі не віримо,

Що злетіти можемо,

Тільки б піднялись.

 

Розірву я пута ті,

Що сама придумала,

І знайду на обрії

Зірку золоту.

 

Силу, Богом даную,

Приміняти стану я.

За своєю мрією -

Тільки в висоту!

 

Люди, в себе вірте ви,

Вгору зір направте,

На життя не жалійтесь,

Не грішіть.

 

Скільки б літ не мали ви,

Із колін вставайте,

В небеса по райдузі

Поспішіть.

 

Хто не знав, що смертний він,

Той безсмертя має,

Хто не знав умовностей,

Той вперед пішов.

 

Ми ж все оглядались:

Чи в порядку стали?

Вирватись із черги

Духу не булу.

 

Починайте жити ви

З чистого листа,

Намалюйте щастя

Фарбами краси,

 

Та ідіть в майбутнє ви

Через всі літа,

Через злі морози -

До весни!

 


Моїй країні.
Ліг на міста й на села теплий вечір,
Солодких снів тобі, моя країно.
Солодких снів тобі й великих злетів,
 Коли пробудишся від сну, єдина.

Летять до неба думи наші щирі.
Благаєм в Бога мудрості і долі.
Отримуєм життя, яке створили,
Коли неслись до щастя та до волі.

Тому, хто не спаскудив честь і гідність,
Народ вже шану віддає сьогодні.
І більшість з нас вже доказали вірність
Своїй землі, як встали із безодні.

Не все, що є, за гроші продається,
Хоч дехто прагне лиш карман набити.
Не все купується, що долею дається.
Служи народу - вічно будеш жити.

Ми нація, що із колін піднялась,
Пережила перебудови та застої.
Іще на нас чекає наша слава,
Ще доживем до мрії золотої.




Молодим

Думай, юначе, куди тобі йти.
Перед тобою різні світи.
Світ у науку, світ у життя.
Світ у гуляння без каяття.

Світ у наркотики, світ у розбій.
Вирішуй, який твій.

Куди біжим?

Гудуть машини, летять шляхами.
Що сталось з нами, що сталось з нами?
Весни не чуєм, птахів не чуєм.
Кудись біжимо, кудись мандруєм.

Не чуєм шепіт берези в лісі,
Не бачим квіточки на узліссі.
І нам байдуже, як дише поле,
Як соловейко в саду говорить.

Нам ліс шепоче, і луг шепоче:
-Розкрий вуста ти, розплющуй очі,
Вдихни повітря на повні груди,
І все ти встигнеш, все добре буде.



Боже, дякую Тобі

 

Коли печалі ляжуть на чоло,

Коли немає від людей підмоги,

Ми просим, щоб в житті нам повезло

І серце повертаємо до Бога.

 

Приспів:

Боже мій! Як ніхто на Землі

Ти мене розумієш.

І несу я до тебе

Свої болі й жалі

Й сокровенні надії.

 

Коли чогось добився у житті,

Подяку Богу не забудь сказати.

Зустрінеться добро лиш на путі,

Як буде нам Господь допомагати.

 

Приспів.

 

Він любить нас і завжди захистить.

Якщо повіриш, завжди допоможе.

І тому думка хай увись летить:

«О Боже! Дякую тобі я, Боже!»

 

Приспів.

***

Такої, як я , нема


Такої, як я, нема,
Такої, як я, не буде.
Вітер мене обійма,
Сонце цілує в груди.

Милуюся я щодня 
Веселим промінням в листі.
Для мене там, за селом
Калина стоїть в намисті.

До мене гуркоче грім,
До мене співає поле.
І небо сміється знов,
Хмаринами манить вгору.

Радію я кожному дню,
Радію я кожній миті.
І дякую за весну,
Що є у моєму світі.

 

 

А мені все мало

А мені все мало, а мені все мало.
І чого я хочу, і чого я хочу?
Слова без обману, думки без обману,
Ласки серед ночі, щастя повні очі.

Ой хитались верби за селом над ставом,
І шептались трави з буйними вітрами.
Доти буде серце говорить сльозами, 
доки буде третя, третя поміж нами.

Полетіли в вирій журавлі з-за гаю,

І пилюку в полі вітер лиш розносить.
Скільки літ минуло, а я все чекаю.
Давай будем в парі! - тужно серце просить. 



Скільки потрібно людині


О, моя рідна країно, ти спиш,
А вже тебе розтягають скажені.
Долару моляться, навіжені,
А ти все тихо над морем стоїш.

Той, хто нахальніший, все прибирає,
Те, що народ дбав, під себе згортає.
Щось із екрану усім обіцяє,
Сам же скуповує все і хватає.

Скільки потрібно людині на світі?
Скільки з собою візьме в небуття? 

То ж чи так треба по людях ходити,
Треба народні топтати життя? 

 

За Україну помолюсь

 

Простяглись дороги від мого порогу.

Мандрував я ними в різний бік.

І краї далекі, що мене манили,

Стали рідними мені навік.

І спізнав я славу, і роботу милу,

І кохання сильного терпке жало.

Та де б не бував я, куди б не носило,

Батьківської хати відчував тепло.

 

На Україну повернусь,

За Україну помолюсь.

За буйний ліс, високі гори,

За золотих полів простори,

За тихі плеса синіх рік.

Щаслива щоб була повік.

На синє небо подивлюсь,

За Україну помолюсь.

За чарівні міста і села,

За люд трудящий і веселий.

І колосяться хай жита.

Земля хай славиться свята!

 

 

 

Течуть роки

 

І прощально усміхнулися літа,

І помчали по дорозі в тиху далеч.

І десь в мареві та юність золота,

І до неї не вертаються, ти знаєш.

 

Приспів:

Ой золоті деньки та темні ночі,

Ви непомітно так в роки низались.

Де ті тривоги юності,

Де сни оті дівочі?

В минулому, в минулому,

В минулому далекому остались.

 

Вітер з віттям в поцілунку припада,

І кружляє листя в танці молодому.

І течуть роки, як річкова вода,

Що понесла нас від рідного нам дому.

 

Приспів.

 

Розсипала зорі ніч нам за вікном,

І до ранку ми так ними милувались.

І махали лебединим нам крилом

Мрії наші, що навіки там лишались.

 

Приспів.

 

***   ***   ***

Моя доля

 

Гей, прослалось поле

Аж за виднокрай.

Бери свою долю

Сідай, поганяй.

 

Як на коні дикому

Ти на ній помчиш.

Тільки там, під липами

Може, приручиш.

 

Отака вже каверзна,

Отака прудка,

До сідла не привчена,

Несе сідока.

 

Ти її острогами,

А вона - ускач.

Зверху ледь тримаєшся,

Хоч від болю плач.

 

А вона ж твоя уже

На віків-віки.

Не приручиш - скотишся

Десь у байраки.

 

Чи вмовляй, чи силою

Підкоряй її,

Але ти без неї вже

Не проживеш, ні.

 

Ну, а як довіритись,

Злитися в одне,

Та назустріч вітрові

Хай несе мене.

 

Раз мені судилося,

Як ще я родилася,

По життю так мчать,

Долю приручать.

 

***   ***   ***

 

Для чого живу

 

Як зірку різдвяну у небі побачу,

Її попрошу, перед нею заплачу,

Хай щастя мені із небес подарує,

Мене хай почує, мене хай почує.

 

Така я мала, як піщинка у морі,

Та мрії мої досягають під зорі.

Та серце так хоче до неба злетіти,

Щоб лише співати, щоб лише радіти.

 

З надією очі угору здіймаю,

Усе, в що повірила, в руки приймаю.

Несеться до мене й багатство, і слава,

І сонце щоранку сміється ласкаво.

 

А зорі у небі такі загадкові.

І рветься душа у краї невідомі.

І хочеться так все буття зрозуміти!

Для чого живу на оцьому я світі?

 

***   ***   ***

 

Мій рідний край

 

 

Гей над синім морем піднялися гори,

За горами доли простяглись.

Це землі моєї чарівні простори,

Де я народився і кохав колись.

 

Приспів:

Краю милий мій, моя земля,

Сині ріки, золоті поля,

Все до болю рідне

Хай садами квітне, квітне,

Душу мою завжди звеселя,

Душу мою завжди звеселя.

 

Ой піду до річки, стану під вербою,

І хлюпочуть хвилі біля ніг.

Щебетом весняним птахи душу гоять,

Як вертаю я з тяжких доріг.

 

Приспів.

 

Золотом медовим пахнуть квіти в лузі,

В далечінь хмарини понеслись.

Тут під ясним сонцем мої щирі друзі

Славлять Україну, як було колись.

 

Приспів.

 

***   ***   ***

Всі ми родом з села

 

Всі ми родом з села, тільки пам'ять мала,

Стали чомусь усі забувати,

Де ті мальви цвіли,

Куди стежки вели,

Де стояла бабусина хата.

 

Приспів:

А хата білая, білая

Була в садочку.

Сиділи часто ми

Там в холодочку.

Там пахло грушами

Жовто-медовими,

Там їли яблука

Такі чудові ми!

 

Босі ноги твої часто мила роса,

Але ти її там не боявся.

По калюжах бродив

І грязюку місив...

Чом тепер від села відцурався?

 

Приспів.

 

А твої земляки ще живуть на землі,

Вони орють, і сіють, і косять.

Ти згадав би про них

В кулуарах своїх,

Ти ж бо там, де вердикти виносять.

 

Приспів.

***   ***   ***

 

Заклик

 

Обманутий народ, вставай з колін!

Хай світ весь потрясе відваги колос!

Порвем кайдани і під їхній дзвін

Промовимо слова на повний голос:

 

Не треба, не треба нас жаліти.

Ми силу ще покажемо свою.

Дізнаються про нас у всьому світі

Й про те, як землю любимо свою.

 

За мир, за правду і за дух свободи

За щасливі мрії і спокійні сни,

За велику долю для свого народу

Встаньте, українські дочки і сини.

 

Не треба, не треба нас жаліти!

Ми силу ще покажемо свою.

Дізнаються про нас у всьому світі

Й про те, як землю любимо свою.

 

***   ***   ***

 

Дякую долі

 

І дуже я дякую долі,

І знаю, чудово все буде,

Бо часто мені на дорозі

Стрічаються добрії люди.

Мені вони всі допоможуть,

Коли навіть я не чекаю.

Не завжди платити я можу,

Та вдячність свою посилаю.

Життя мене вчить не здаватись,

І Богу, й собі довіряти.

Без плати добро віддавати

І ближньому допомагати.

*   *   *

 

 Вечір

За нашим селом пломеніє заграва,

Сонце за обрій червоно іде.

Вечір прийшов. Від дальнього ставу

Стадо корів по дорозі веде.

 

Дружно жіноцтво сапки складає,

Брязкотом відер корівок стріча.

Чи ж ви, Чорнушки, понапасались?

Чи принесли нам, Білки, молока?

 

Звична картина села мого рідного

Душу навік звеселя.

Тут у пошані, хто трудиться віддано.

Любить того наша мати-земля.

 

 

 



Комментарии: 2 Просмотров: 1540 [История изменений] Размер:35020 байт
Последние изменения сделаны: kuro4chka Люба Вовк 809 дней назад 05.02.2012 10:54:46
ДобавилТекст

kuro4chka Отправить сообщение
Люба Вовк
1437 дней назад 17.05.2010 19:21:22 Цитата('5253966','5253966','7','1120')">Сообщить о спаме

Не судіть про мене, люди, Я щаслива завжди буду. Збудую дім з проміння Сонця В тихій заводі ріки. І тебе туди покличу, Зачарую, замилую, І відчуєш - рай небесний З нами поруч, на віки.

Затремтять листки тополі, Що спинилась серед поля, Заспівають птахи вранці До схід сонця, на зорі. Знаю я - цей світ прекрасний, Коли поруч ти зі мною. Ти для мене, ти для мене Мої радощі й жалі.


---
Любовь

kuro4chka Отправить сообщение
Люба Вовк
1437 дней назад 17.05.2010 20:25:09 Цитата('5253966','5253966','7','1121')">Сообщить о спаме

Задравши голови, біжать літа. Ти не дивуйся, я уже не та. Не та наївна дівчинка в саду. Було, співаю, як до тебе йду.

Роки змайнули шепотом беріз. Що більше - радості з тобою а чи сліз? Печатку ставить на чоло життя. Куди поділось молоде дівча...


---
Любовь

Имя Пароль
расширенный... ( / Регистрация )

Тема

В тексте можно использовать Wiki или HTML теги




Кто на сайте?

Анонимные: 3, Зарегистрированные: 0 (?)
Жалоба | Размещено на MyLivePage | | Design by Ivan | © Kolobok smiles, Aiwan